Шкляр, Василь. Чорне сонце.

Шкляр, Василь. Чорне сонце [Текст] : [уривок з однойменної повісті] // Літературна Україна. – 2023. – Листоп. (спец. вип. № 3). – С. 6 : фото.
 
 
Василь Шкляр — один із найвідоміших і найбільш читаних сучасних українських прозаїків.
За популярність його титулують «батьком
українського бестселера», а за глибину —
«містиком». Його повість «Чорне сонце»
присвячена полку «Азов», із яким письменника
пов’язує тривала історія особистої дружби. У
відсвіті нової фази російсько-української війни
його повість набуває нового значення.

 
 
 
Чорне сонце
 
(Уривок з однойменної повісті)
 
Вранці наша колона зупинилася перед Іловайськом недалеко від села Грабського — оголосили перепочинок. Ми повискакували з КамАЗів, спершу переминалися з ноги на ногу, а потім зрозуміли, що це надовго, й пішли до лісосмуги на перекур. Посідали на траві, повлягалися хто де бачив і чекали команди. А її не було.

— Кого ждемо? Доки це буде? — нервували хлопці.

Потім нам сказали, що чекаємо підкріплення: повинні підійти танки, бетеери, важка артилерія. Мають прибути навіть два генерали.

Мабуть, сонце напекло мені голову, бо я подивився у дальній кінець дороги, обіч якої достигали соняшники, і мені привиділися два генерали. Вони повагом ішли в наш бік, сяючи погонами проти сонця. Фата морґана. Потім, глянувши на село, що видніло на обрії, я не повірив своїм очам. Три тополі й хата під білим дахом. Це була наша родинна хата, що стояла в селі Тихому Ставі на Криворіжжі. «Матінко рідна, — подумалося мені, — це ж вони вже дісталися до мого села і тепер ми його визволятимемо». Та ні, не може бути! Але ж диви, як буває — точнісінько наша хата й ті самі тополі... А потім у мені озвалися слова Василя Симоненка, які того дня ще не раз озивалися: і якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі...

Он же вони, тополі! Прийшли,..

Нарешті нам сказали, що ніяких танків і генералів не буде. Розвідка повідомила, що Іловайськ майже чистий, але треба його прочесати, бо сепари, вони ж, як таргани, можуть бути в кожній шпарині. Такий генеральський кульбіт не сподобався нашому комбатові, але що мав робити? Виступив перед нами, як завжди, коротко: мовляв, мужики, зробимо. Раптом що — ніхто не буде забутий. Уперед!

І пішли вперед мужики — вісімнадцятирічний Хома з Волині, який був сиротою, мав тільки названу матір, іще вчора він їй подзвонив і сказав: «Мам, я й після війни не вернуся додому, залишуся на Донбасі, бо тут мені буде роботи не менше, ніж зараз»; пішов дев'ятнадцятирічний ультрас Аксьон із Луганська, котрий теж недавно став сиротою, бо його зреклися рідні батьки за те, що пристав до бандерівців іще на Майдані; повів нашу чоту двадцятирічний Гризло з декалогом націоналіста під броником; пішов трохи старший за них Сіроманець; пішов сорокасемирічний Маестро, найдосвідченіший вояка у нашій чоті, який ще до цього побував на трьох війнах, а бач, підкорявся двадцятирічному студентові Гризлу; пішов котячою ходою Єгер, а там ген далі пішов наш стратег Мосе, пішла перша чота першої сотні — Змій, Джигун, Петюня, Молдаван, Босяк, Лисий, Редіс, Кліма, Ліс, пішли Тол, Мокрий, Картман, Рижий, Колізей, Солдат і Ліфтер, пішов Апостол зі своєю правдою і наукою, дриблінгом пішов Футболіст, поруч із ними — чистокровний Кельт і Метро, який упивався боєм, як медом, пішов із найдовшою бородою Буба. атож, це йшли знамениті бородані першої чоти; а подивіться- но, хто вирушав у другій чоті, — там був сам Шухевич, іще не генерал, а вже вищий за маршала, потім Мілан, Чечен, Чек, ішов — ви не повірите — Моцарт, а також Русич, Сидор, Лемко, Макс і Муртень, ішов найпорядніший у світі Негідник і — слова з пісні не викинеш — був там вояка з іще химернішим позивним, ніж Негідник, це не хто інший, як наш балагур донеччанин Лєнін із такою ж куценькою борідкою, як у того більшовицького негідника, але він був із нашої штурмової чоти, в якій ще йшли Гал, Хімік, Ковбой, Сокира, ішли Бендер, Ярик, Глядач, Руна, ішли Піт, Борода, Муха, вирушав у цей веселий похід Турист, ішов із власним жеребом у кишені Фортуна, ішов — не летів — Вертоліт, і суворий Табала, і добросердий Кузя, а також Муром, котрий прибився до нас аж із Росії, йшов Хорват, самі знаєте звідки, волиняка і безстрашний словак Дрозак, який перед кожним боєм волав на всю горлянку: «На вОйну, курва, на вОйнуШ».

Та вОйна недавно забрала від нас Березу, забрала Сокола, Світляка, але, присягаюся, я бачив, як вони й зараз ішли поруч із нами, і їхня хода була найстрашніша.

І було любо глянути на чоту Кірта із третьої сотні, де йшли істинні звіробої Вовк, Бобер, Сова, Черв'як, а з ними, як і годиться, поруч був Айболіт; тут також ішли Сніжок, Акела, Боб, Шахта, ішов — ех, якби ви побачили, як красиво йшов у цей танок Танцюрист — часом зигзагом, часом навприсядки, сумішшю бойового гопака і танго смерті, — як відміряли свої пантерячі кроки Чилієць (ні, не з Чилі), Білорус (так, сябро), Серб (ні, не із Сербії, наш), Партизан, Сократ— однокурсник Хоми; а ще ж рушила чота третьої сотні: Демітос, Буйний, Гюрза, Борман, Моджахед, Вуйко, Сиваш, Вевеес, Малежа, Золотий, Кіт; пішли нога в ногу Злий і Палій, пішли, зрозуміло, наші командири Черкас і Троян, пішов зі своєю правдою Апостол, і ніколи ні в кого не було такого надійного прикриття, як у нас, бо нас прикривали черкаські холодноярці, їх, цих шайб-здоровил, цих чучупаків, упізнавали здалеку — Сіті, Амброс, Бізон (хто ще не бачив бізонів у Холодному Яру, то подивіться), Адвокат Сліп, Роло, Заян, Десант, Блондин, кияни Вітальос і Голд, тож нам не треба було озиратися, ми йшли вперед, і сонце по небі теж за нами пішло околяса й пекло, як скажене. Воно сипало жар з високості, але я вже не чув його палу, жар не діставав мене через броник і каску, тільки гупало й гупало в скроні: «Прийдуть з України верби і тополі... верби і тополі... верби і тополі...»

Агей, генерали! Ідіть сюди! На вОйну, курва, на вОйну! Хто вам сказав, що місто чисте, чия це розвідка донесла у ваші зарослі мохом вуха таку брехню, якщо там у кожній шпарині — у льохах, коморах, хлівах, на горищах — засіли бойовики. Чи ви самі до такого додумалися? Тоді за законом воєнного часу прошу до стінки, панове генерали, чи, як сказали б козаки-петлюрівці, до муру, авжеж, на розстріл, суки, бо он уже йде до вас новий міністр оборони Гризло, наш двадцятирічний чотовий, у якого на грудях, зліва, де серце, витатуюваний увесь декалог націоналіста, він безпощадний, тремтіть, суки, вийміть бакси з кишень, на тому світі вони не ходять, Гризло вас, підарасів, порішить особисто, хоч він, цей юний хлопчина, наймолодший чотовий у сотні, ще жодного разу не вжив брутального слова, він червоніє від таких слів, ви, мудаки-генерали, навіть не здогадуєтеся, що на світі є такі люди.

Та коли тут і там почали рватися гранати, коли осколок застряг у Гризловому бронежилеті, він, цей юний хлопчина з ніжною, як пух, бородою, підбіг до Маестро, підбіг до нашого сорокасемирічного діда Маестро, котрий воював на четвертій, але вже на своїй війні, котрий грав на всіх інструментах — від гітари до банджо, — так ось, наш чотовий Гризло, без п'яти хвилин міністр оборони, підбіг до Маестро й сказав таким голосом, що не вгадаєш, чи то був наказ, чи благання:
— Маестро! — сказав Гризло, — Прийми командування чотою...

Маестро змінився з лиця, Маестро підріс на голову, хоча в його віці вже не ростуть, хіба що по службі, як ось тепер, — йому довірив командування без п'яти хвилин міністр оборони, у бронику якого застряг осколок якраз на тому місці, де під захисною пластиною було написано: «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї», і далі вже нас повів Маестро. За ним пішли Гризло, Єгер, Сіроманець, а ген пішов сам Шухевич, і Хунта. Хунто, куди ти? — вернись!!! Ні, не е пішов, як пішли уперед Палій, Мілан, Фінік.. Солдат, пішли Гал, Змій і тінню пішов Тінь., пішов я, а зі мною пішов мій ровесник двадцятивосьмирічний Василь Симоненко, а з ним пішли верби і тополі, верби і тополі, верби і тополі., а горою за нами нога в ногу йшло околяса розпечене до білого сонце.

І тоді перший упав Хома.
 
Знайшли помилку у тексті?
Будь ласка, виділіть її  та натисніть Ctrl + Enter