Ідея створення такого притулку в одному зі столичних районів народилась більше двох років тому. Планувалось надавати прихисток жінкам із немовлятами, а також вагітним, чоловіки і батьки яких відмовились їм допомагати. Однак згодом виявилося, що до списку абсолютно беззахисних людей потрібно додати ще одну категорію жінок. За допомогою почали звертатися жінки старшого пенсійного віку, що скаржаться на насильство з боку дітей. Людей похилого віку залишають без житла їхні близькі, діти виганяють батьків просто на вулицю... Це так зване економічне насильство в родині. Перша наша героїня постраждала від сваволі невістки й байдужого ставлення сина до своєї матері.

«Людей зіпсувало квартирне питання»,– написав класик трохи менше століття тому. Трагічна історія Любові Павлівни, 70-річної киянки, це підтверджує. Більше двох років вона не могла ввійти у власну квартиру. На вулиці жінка похилого віку опинилася через те, що в неї… не склалися стосунки із сином і його дружиною. Невістка трапилася не з боязких, за словами свекрухи, вона– «сільська мисливиця за столичними квадратними метрами». Син Любові Петрівни в сімейних конфліктах завжди ставав на бік дружини. Коли з’ясувалося, що мирним шляхом з невісткою не домовитися, Любов Павлівна переселилася із чоловіком у село до своєї старенької мами. Протягом семи років подружжя доглядало за бабусею, іноді навідувалися в Київ. Всі ці роки Любов Павлівна справно вносила плату за комунальні послуги, якими користувалася родина сина. Після смерті матері жінка повернулася в Київ. Через якийсь час помер і її чоловік. І тоді невістка остаточно взяла все в домі у свої спритні руки. Спочатку вона обвинувачувала літню свекруху в чаклунстві, потім переобладнала квартиру таким чином, що кімната Любові Павлівни опинилася на постійному протязі. А потім онука переселили в бабусину кімнату, мотивуючи це тим, що свекруха займає занадто багато місця у квартирі. Любов Павлівна, опинившись віч-на-віч із ворожою коаліцією в особі невістки, сина, а також підростаючого в атмосфері ворожості до бабусі онука, почала потихеньку поступатися позиціями. Тобто періодично вона йшла пожити «у гості» до родичів. Якось із настанням осінніх холодів жінка, навідавшись додому за теплими речами, виявила, що її ключі не підходять до нових замків. Новий ключ від квартири син відмовився давати навідріз. Мовляв, у квартирі зроблений дорогий євроремонт, а мама не вклала жодної копійки.

Статистика показує, що подібне сьогодні відбувається в кожній п’ятій українській родині. Не мати, так дружина, дочка або син частенько стають жертвою своїх близьких, що бажають прибрати до рук житлову площу. Відповідно до українського законодавства, всі ці історії мають яскраво виражені ознаки «економічного насильства в родині». Приміром, Любов Павлівна так пояснила своє небажання відстоювати власні права: «Я просто боялася, щоб не було бійки, тому що син випивав. Вони мене не пускали у квартиру й лякали».

Більше півроку прожила Любов Павлівна в притулку для жертв насильства в родині. Фахівці Центру людям, що опинились в таких ситуаціях, радять діяти в такий спосіб: звернутися до юристів, адвокатів. Надати документи, що підтверджують право на житло,– копію ордера на квартиру, довідку з місця проживання про реєстрацію, паспорт. Якщо викладені заявником дані підтверджуються, міліція рекомендує пенсіонерці звернутися до суду. Закон у цьому випадку буде повністю на її боці. Так воно й вийшло. При юридичному супроводі фахівців Центру у справах сім’ї і жінок Деснянського району Києва Любов Павлівна звернулася в суд і виграла справу. Процедура вселення проходила болісно. Робота психологів практично нівелювалася через агресивну поведінку тих, хто знаходився у квартирі в момент вселення справжньої господарки. Особливо агресивною була реакція на вселення Любові Павлівни з боку її дорослого онука. Вселення проводилося у два етапи, були застосовані штрафні санкції до невістки, потім повторна процедура вселення. Брутальність, цинічність родичів злякала бабусю, тому працівники Центру регулярно зв’язуються з колишньою підопічною, щоб бути в курсі ситуації у квартирі. Нещодавно «сарафанне радіо» повідомило, що на жінку, як і раніше, потужно тиснуть родичі. Тому фахівці Центру направили лист у міліцію із проханням провести роз’яснювально-виховну роботу з мешканцями. Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», така родина повинна постійно знаходитись на профілактичному обліку в міліції.

Над питанням, куди подітися, якщо тебе залишають без житла, на жаль, сьогодні замислюються багато жінок і чоловіків. Притулків подібних до того, про який ішла мова, в Україні небагато. У Києві таких притулків усього два. Відповідно до законодавства, інформація про місце розташування притулку є конфіденційною. Адже у випадках фізичного насильства жертву можуть переслідувати навіть у притулку. Строк, на який жінка може тут укритися, – від одного до трьох місяців, але фахівці запевняють, що цього достатньо. Як стверджує директор Центру у справах сім’ї і жінок Деснянського району м.Києва Наталія Грищенко, за 3 місяці відбувається реабілітація жертви, соціальний супровід, вирішуються багато питань, у тому числі судові, але, якщо потрібно, перебування жінок у Центрі продовжується. Притулок уже здобуває значення структури, де дійсно надається реальна допомога по виходу із кризової ситуації в долі кожної конкретної жертви. От тільки список жертв, на жаль, не зменшується, а винні в проблемах часто самі постраждалі жінки.

Випадок з останніх. Самотня жінка Антоніна, інвалід з дитинства з мовними проблемами, прийняла пропозицію самотнього чоловіка з’єднати їхні долі, а саме – проживати спільно на його території. Будинок, яким володіє чоловік, мав потребу в деякій доробці, а для поліпшення умов були потрібні гроші. У жінки була власна однокімнатна квартира й були відсутні потенційні спадкоємці. Чоловік запропонував квартиру продати, а на виручені кошти добудувати й облагородити його домоволодіння. При цьому шлюб між ними не був офіційно зареєстрований. Проте одержавши гроші на облаштування будинку, «джентльмен» через якийсь час попросив свою наївну подругу більш ніж 60-річного віку покинути межі будинку, що їй не належав. З 2006 р. триває судовий розгляд у справі про факт шахрайства з боку вищезгаданого чоловіка. Шанси виграти суд у потерпілої є, у випадку перемоги колишній співмешканець повинен буде придбати для неї однокімнатну квартиру.

Наталія Грищенко коментує ситуацію так: «Жінка виходить заміж, і їй радять зробити подарунок чоловікові – переписати на нього свою квартиру. Дуже часто жінки погоджуються на такий варіант, а потім відбувається наступне: чоловіки подають на розлучення, а квартиру ділять. Але ще гірша ситуація, коли дружина просто дарує чоловікові квартиру. У такому випадку вона просто втрачає все. Є порадники, які кажуть, що, мовляв, треба довіряти один одному. Довіряти потрібно, але насамперед необхідно враховувати юридичну сторону цієї справи».

В останні два роки відзначається значне збільшення кількості звернень українських громадян віком 60-70 років за допомогою у кризові сімейні центри. За даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді і спорту, притулки для жінок, що постраждали від насильства в родині, повинні бути створені в найближчому майбутньому в усіх обласних центрах і великих містах країни. Що стосується інших країн, то в наших сусідів-поляків тільки в одному Кракові в даний момент відкрито 40 таких притулків.