БІБЛІОТЕКА ПОТРІБНА

Від Києва, частиною якого вже стала Биківня, її відділяє лише кілька сот метрів. В ній гарна поліклініка, ведеться євроремонт у приміщенні ради. Однак один-єдиний осередок культури, так називають биківняни свою бібліотеку, знаходиться у старому гуртожитку при дорозі.

Бібліотекарка, Любов Степанівна Павлушкова, працює в Биківні майже 45 років. Молоденькою дівчиною потрапила вона в село після закінчення Київського технікуму підготовки культпрацівників. І прикипіла до Биківні душею.

Третє покоління читачів обслуговує ця мила, привітна жінка. Як розповідає про Любов Степанівну студентка Київського транспортного університету Ольга Рогозина, бібліотекарка не лише знає всіх своїх читачів на ім'я, але й смаки їхні враховує. А якщо пропонує комусь щось нове чи незвичне, то тому, що саме цій людині рекомендована книжка допоможе вирішити якусь нагальну проблему: подолати депресію, розігнути спину після невдачі, наставити дочку або сина на шлях істини. Всі Олині родичі, скільки вона себе пам'ятає, беруть книги лише в місцевій бібліотеці. Та й сама дівчина бігає сюди з дев'яти років. Чому не бере книжки у бібліотеках міста? Звикла — з Любовію Степанівною порадитись можна, вона ніколи не підвищує голосу на відвідувачів.

Інші читачі погоджуються з Олею — Любов Степанівна, наче місцевий психотерапевт, їй можна навіть на автобусній зупинці вилити свою проблему.

— Читачів у Биківні сьогодні 780. Це десь п'ята частина мешканців. Найбільше серед них пенсіонерів. Але якщо раніше, поки бібліотека була в центрі, люди йшли «на вогник» частіше, то сьогодні в основному заходять, як ідуть отримувати пенсію (пошта в цьому ж будинку) або в Ощадбанк, який теж працює лише тричі на тиждень.

Перевели бібліотеку в це місце, коли починалося розширення птахофабрики. Пообіцяли — вам скоро нове приміщення збудуємо. От і чекає Любов Степанівна цього «завтра» вже понад 14 років.

Мер Києва Олександр Омельченко достойно оцінив вклад Павлушкової у справу розвитку культури — нагородив її цього року грамотою та іменним наручним годинником. Сподіваємося, згадають про роль книги у житті людини і в Биківні. Щороку впродовж свого життя Любов Степанівна видає 20-22 тисячі книжок. До мільйонної — недалеко. Тож чи видаватиме вона її у світлиці? Чи знову до бібліотеки черга не дійде?

І ще їй якби грошей трохи — письменники поруч живуть, а вона їх до гостини запросити на читацьку конференцію, як колись, не може. Бо з власної зарплатні навіть на чай для гостей не збереться — отримує 140 грн. (До речі, зарплатня прибиральниць у великих бібліотеках — 132 грн.).

Любов Степанівна дуже любить свою роботу. Може й її час полюбити? Інакше зневіриться жінка. Хто тоді підтримуватиме вогнище культури у Биківні?