Напередодні Дня столиці з друку вийшла перша книга віршів поетеси Лесі ПРОНЬ "Ріка життя". Кілька примірників цієї книги вона подарувала центральній районній бібліотеці №141 Деснянського району, де й відбулася презентація книги.

Вихід першої книги — подія для поета визначна. А для початківця — тим паче. Хоча назвати Лесю Михайлівну початківцем у поезії було б неправильно. Бо першого вірша вона написала ще у другому класі. І досі знає його напам'ять. Потім була активним дописувачем до шкільної стінгазети. Брала участь в олімпіаді початківців-поетів. Потім кидала і знову починала віршувати.

Після школи здійснилася її заповітна мрія — вступила до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Деякий час працювала у театрі сатиричних мініатюр, а всерйоз зайнялася поезією у зрілому віці. Писала для себе, а не для когось. На папір виливала свої роздуми над непростим буттям, ділилася найпотаємнішим, втікала від болю... І ставало легше...

Але така вже сутність людини, що, попри будь-яку любов до самотності, вона тягнеться до собі подібних, щоб поділитися, поспілкуватися, знайти розраду чи пораду. Прийшов і її час. Захотілося отримати оцінку сторонніх, до того ж, професіоналів. Пішла не куди-небудь, а у Спілку письменників України. Показала вірші Борису Списаренку. І отримала не тільки досить високу оцінку своїм віршам, а й рекомендації, куди звернутися, щоб їх надрукувати.

Поспішила одразу до видавництва. Але в редакції затребували 5 тисяч гривень за роботу по виданню невеликої збірки. Розгубилася, бо таких грошей не зібрати. Співчутливі працівники редакції порекомендували їй звернутися за допомогою до депутата.

Так Леся Михайлівна опинилася в приймальні депутата Київради Анатолія Карпенка. Анатолій Якович перечитав її вірші. Питання друку було вирішено, а згодом і презентації книги. Це вже не перша добра справа депутата. Він — частий гість у бібліотеці, добре знається на проблемах, завжди першим відгукується і приходить на допомогу, постійний помічник і благодійник.

—Анатолій Якович увесь час допомагає нам, — розповідає директор центральної районної бібліотеки Тетяна Курило. — Меблі, комп'ютери, ксерокс — його подарунки. Завдяки йому ми стали одними з перших, хто отримав доступ до Інтернету. Минулого року на виділені ним кошти зробили ремонт приміщень. Щороку він допомагає нам придбати нову літературу, надає матеріальну допомогу бібліотекарям. Нещодавно за його фінансової підтримки придбали цифровий фотоапарат.

Тепер з його допомогою з'явилася на світ і ця збірка віршів.

Книга вміщує кілька розділів — "Шлях добра і любові", "У світі болю", "Душі моєї зірвані листочки", "Природи милі акварелі"...

Поетесі болить Чорнобиль і рідна мова, зрубані ліси і екологічні проблеми, втрата споконвічних традицій і майбутнє України. З теплом і щирістю Леся Пронь розповідає про рідне село Михальче на Франківщині, річку Дністер, земляків та рідню.

— Я у віршах чесна, — каже Леся Пронь. — Моя поезія як молитва і сповідь перед Богом — все щиро. А решта — на суд читача... Народилася біля Дністра. Тому й книгу назвала "Ріка життя" — адже ми йдемо до Бога рікою життя.

У центральній районній бібліотеці частенько бувають письменники. Тут влаштовуються цікаві зустрічі, презентації, виставки робіт. У планах — створити творчу вітальню, де б збиралися поспілкуватися відомі люди району.