Повну чи часткову загибель книзі почали пророкувати з появою телевізора, минуло кілька десятиліть. Та вона не тільки живе, а й процвітає. Сьогодні в столиці 139 бібліотек, читачами яких є майже 230 тисяч киян. Цілеспрямовано здійснюються міські програми автоматизації та подальшого розвитку бібліотечної системи. У цьому році на придбання нових книг для бібліотек столиці з бюджету міста виділено 1 млн. 800 тис. грн, що удвічі більше, ніж торік.

У нашому районі 3 дитячі та 5 дорослих бібліотек, об'єднаних в систему, на чолі якої—центральна районна бібліотека № 141 — одна з кращих у місті — з її незмінним ось уже 15 років директором Тетяною Іванівною Курило.

Фонд бібліотеки — 56 тисяч примірників книг. Щороку бібліотека передплачує більше 250 найменувань періодичних видань.

Основний контингент читачів, а їх у бібліотеці більше 19 тисяч, — учнівська та студентська молодь. Окрім суто навчальної літератури вони полюбляють читати романи, детективи, пригоди та фантастику. Цими ж книгами цікавляться і читачі старшого віку, та ще мемуарною літературою, спогадами, класикою тощо.

— Не завжди вистачає "програмної" літератури, — каже Тетяна Іванівна. — Але ж ми публічна бібліотека, а навчальною мають забезпечувати шкільні чи вузівські бібліотеки. Якщо ж потрібної книги у нас немає, замовляємо в інших бібліотеках.

Бібліотека не обходить увагою людей похилого віку та дітей з обмеженими можливостями. Волонтери доставляють їм книга додому.

—У районі малувато бібліотек на таку кількість населення, — продовжує Тетяна Іванівна. — Тому ми відчуваємо неабияке перевантаження. При нормі 750 читачів на одного працівника у нас — 832, а буває й більше тисячі. Не вистачає працівників з фаховою освітою (їх лише 30%). Національний університет культури готує їх замало. Та й хто сюди прийде на зарплату, нижчу від прожиткового мінімуму? Лише пенсіонери чи студенти. Тож плани у нас грандіозні, але виконувати їх практично нікому.

А вимоги до професії й справді великі. Лише на перший погляд здається, що робота бібліотекаря надто проста. Видав книгу, прийняв — і усе. Насправді, навіть книги розставити, правильно зашифрувати — це ціла наука. Треба вміти обслужити академіка і письменника, психолога і геолога, студента і пенсіонера. Вузькому фахівцю підібрати літературу з спеціальності, студентові чи школяреві — учбову, а з людьми похилого віку поспілкуватися, порадити, що краще прочитати. І комп'ютеризація галузі вимагає додаткових знань.

Новими книгами бібліотека поповнюється лише на третину від потреби.

— Щороку списується більше книг, аніж надходить нових. Існує проблема збереження фондів. Книгу взяли 10 разів — і вона вже непридатна для користування. Дещо відновлюємо їх самі силами штатного палітурника, ' у дитячих бібліотеках працюють "книжкові лікарні", — каже Тетяна Іванівна. — Фінансування нам щороку, збільшують. На цей рік виділено 667 тис. грн., що майже удвічі більше, ніж у 2001 році. Але ж дорожчають книги, послуги... Добре, що є кому допомагати.

Депутат Київради Анатолій Карпенко — частий гість у бібліотеці, добре знається на проблемах, завжди першим відгукується і приходить на допомогу.

— Анатолій Якович уже друге скликання депутатом. І всі ці роки активно допомагає нам, — розповідає директор. — Меблі, перші комп'ютери, ксерокс — це його подарунки. Минулого року на виділені ним кошти зробили поточний ремонт деяких приміщень. Щороку він перераховує гроші на придбання нової літератури, надає матеріальну допомогу бібліотекарям. Нещодавно за його фінансової підтримки придбали цифровий фотоапарат, плануємо закупити сучасні бібліотечні меблі.

Цього року бібліотека увійшла до міської програми комп'ютеризації, і: її працівники якраз опановують комп'ютерні програми. Комп'ютерний облік, книговидача, інтернет-послуги — усе це полегшить роботу бібліотекарів.

У перспективних планах — створення центру спілкування творчих людей, розширення пошуку місцевих талантів, продовження краєзнавчої роботи.