“... Раніше я захищав Батьківщину власною кров’ю, а тепер мушу боронити православну віру. Перед фронтом мене благословили мати Євдокія (схимонахиня Єлисавета) та батько. Напутнє слово завершувалося так: “Ліпше загинути, ніж потрапити в полон”. Милістю Божою залишився жити, але став інвалідом.

1941-го ми, сорок студентів гідромеліоративного інституту, добровільно пішли на фронт. Повернулися з війни я і мій бойовий друг Антін Скульбашевський. Інвалід II групи Великої Вітчизняної війни, він п’ять років служив разом із маршалом Костянтином Рокоссовським. Я ж під час одного з боїв поклявся: якщо виживу — служитиму Всевишньому й людям. І ось уже 58 років несу слово Господа.

Шановний Олександре Олександровичу! Разом із киянами та керівниками столиці ми збудували три православних храми. Божою милістю, за згодою віруючих з миром і любов’ю звертаємося до Вас з проханням надати нам духовну підтримку стосовно реконструкції Свято-Духівського чоловічого скиту Свято-Успенської Києво-Печерської лаври та відбудови дзвіниці.

На базі малого Свято-Троїцького храму в селі Троєщині було створено Свято-Духівський чоловічий скит Києво-Печерської лаври. З братами й парафіянами ми молилися, щоб було в цьому місці засновано монастир — майбутню твердиню православ’я на Лівобережній Україні. Адже скит є духовним спадкоємцем тих стародавніх обителей, які колись були на цій землі. Дай Боже, щоб Свято-Духівська обитель і надалі була для всіх взірцем істинної віри, доброти, любові й духовності”.

Лист світлої пам’яті отця Серафима Антін Скульбашевський передав до редакції, доповнивши власним зверненням до Олександра Олександровича. Полковник у відставці підтримує клопотання бойового товариша: “Дайте змогу коштом віруючих закінчити спорудження дзвіниці й збудувати церкву Георгія Змієборця, спалену фашистами в 1943 році”.