У минулому номері газети «Нова Троєщина» ми розповідали нашим читачам про відкриття пам'ятного знаку на березі озера Гнилуша, де, за науковими свідченнями, була підписана славнозвісна Троєщинська Унія, історична роль якої невиправдано нівелювалася багато років. Розповідаючи про відновлення історичної справедливості, ми пообіцяли читачам ще й ознайомлення з літописними сказаннями про територію, яка дала потужний поштовх для розвитку державності в Київській Русі.
Чи не найбільше історичних довідок про Городець на озері Гнилуша, мабуть, має директор Центру археології міста Києва НАНУ Михайло Сагайдак. Адже він як археолог першим провів тут розкопки в 1990 році, ідентифікував це Городище, опублікував наукову працю стосовно цього історичного місця і таким чином відродив ту історичну пам'ять, яка з XIX століття перебувала в центрі уваги київських науковців, але поступово затерлася, тому й багато чого було втрачено.
Така трепетна зацікавленість Михайла Андрійовича пояснюється не лише науковою допитливістю археолога. Справа в тому, що Сагайдак народився у селі Троєщина, а 7 травня 1945 року - охрестився у церкві святого Георгія Переможця. Та церква знаходиться зовсім поруч із древнім Городищем. До 1989 року тут, за адресою вулиця Крайня №7, стояла й батьківська хата відомого археолога, відбудована після того, як село Троєщина у 1943 році було повністю спалене німцями.
- Я був дуже стурбований долею цієї чудом вцілілої території, яка тільки через випадкові обставини до сьогодні ще не забудована, - розповів «Новій Тро-єщині» Михайло Сагайдак. - Це диво, що стіна з висоток й досі не перекриває цей прекрасний ландшафт і краєвид, який відкривається з цього Городища. Адже це - унікальна ділянка не лише для Києва, а й України в цілому. Це одне з найвизначніших місць для істориків і краєзнавців. Вісім згадок, які науковці віднайшли у древніх літописах про це місце, свідчать, що уже в середньовіччі київські монахи, які на той час були найосвічені-шим прошарком київського суспільства, бачили в цій території своєрідну сакральність і особливість. Так, розповідаючи про складні часи для стольного града Києва, вони писали, що зоря, яка піднімалась над Печерським монастирем, йшла понад усім Києвом і опускалася в Городці.
- Городецька Угода, або, як тепер її ще називають, - Троє-щинська Унія, укладалася між Ярославом Мудрим і Мстиславом Чернігівським, прозваним у народі Тмутараканським, саме тут, на березі озера Гнилуша, - роз-
повідає вчений. - Про цю угоду дуже багато написано в літературі, той, хто цікавиться історією свого краю, може знайти чимало інформації. Я тільки назву кілька визначних штрихів. По-перше, ця подія нарешті зупинила криваву міжусобицю, яка тривала на наших землях із часу смерті Святого Володимира. У нього лишилися сини, серед яких і Ярослав Мудрий, і Мстислав, які фактично управляли античною Руссю від Новгорода, Ростова до Тмута-ракані. І кожен із братів претендував на Київський престол. До 1026 року тривав постійний розбрат. І ось сакральність, особливість цієї території в тому, що, як пише древній літописець, «...і Ярослав прийшов сюди, зустрівся зі своїм братом і уклав з ним угоду...».
- Якщо проаналізувати момент укладення Троєщинської Унії, то це, на перший погляд, лише юридичний факт. Але те, що сталося потім, докорінним чином змінило хід історії. Таким чином ця подія увійшла до переліку найвизначніших, - пояснює Михайло Андрійович. - Судіть самі: Ярослав, ставши після смерті Мстислава вже одноосібним правителем Русі, ввів нове законодавство, новий порядок престолонаступни-цтва, за яким всі представники князівської династії чітко знали, в якому порядку вони займатимуть Київський стіл. Така впорядкованість зіграла величезну стабілізуючу і нормуючу роль в житті середньовічної держави. Ми знаємо, що мирова між братами дала поштовх для розвитку Києва, Ярослав отримав можливість чудово впорядкувати київську територію, спорудити нове місто. Саме в цей період побудована в Києві Свята Софія, яка й донині є перлиною світової історичної спадщини, з'являється новий центр -київська метрополія. Усе це були великі зрушення й здобутки, які принесли світову славу Києву. Місто увійшло до рангу великих європейських міст. Західні вчені називають нашу столицю того періоду не інакше як Новим Константинополем на Сході, який відкрив світло християнської релігії для усього слов'янського світу.
- Троєщинська Унія - перша угода, яка дозволила вирішувати спірні чи конфліктні питання не зі зброєю в руках, - каже науковець. - Адже до цієї угоди наші князі були язичниками. Фактично цей крок привів і до християнства на Русі, яке змусило людей задумуватися над своїми вчинками: вони зрозуміли, що таке покаяння, що таке гріх. Такі цінності свого часу створили цивілізовану Європу, зробили з неї новий світ. А Русь, про яку ми тільки-но згадували, була руйнівником цих цивілізаційних процесів. Лише Троєщинська Унія стала новим кроком до розбудови держави Київської Русі. І чимало історичних документів доводить це.
Як зауважує науковець, саме після підписання Троєщинської Унії наш Київ став містом книжної мудрості. Народилася не лише нова держава, яку відкрив нам Ярослав, а й нова країна, в якій почали створювати бібліотеки, перекладати кращі зразки тогочасної світової літератури, вводили  повселюдну  грамоту,
відкривали школи. І це, напевне, чи не найголовніше з досягнень того історичного періоду.
- Хочу звернути увагу киян, а особливо - мешканців   Деснянського району, на неповторний ландшафт і ту панораму, яка відкривається  перед нашими очима, коли стоїш обличчям до Дніпра. Вона - неповторна, - не приховує захоплення своєю ма-
лою батьківщиною Михайло Сагайдак. - У 1237 році перший загін татар, який прийшов до Києва, стояв саме на цьому місці. Загарбники просто були зачаровані краєвидом міста, який відкривався звідси. Я вважаю, що встановлений тут пам'ятний знак допоможе й нинішньому поколінню знайти власну долю і власне нормальне, розумне, впорядковане життя. Це, якщо хочете, Божественний знак. Рідко якій нації вдається відродити історичну пам'ять і зберегти первинні землі до наших часів практично неушкодженими, таке дуже рідко трапляється в історії.
- От дивіться, на тому березі озера Гнилуша, там де зараз, на жаль, вже є забудова, ще видно залишки оборонного валу, залишки давнього могильника, залишеного нашими предками, є так званий Посад або Городище, яке використовувалося тільки під час великої небезпеки, - продовжує Михайло Андрійович. - Територія Городища - це приблизно 3,5 гектари, а загалом весь комплекс може сягати й до 10 га! І я дуже сподіваюся, що допомога вітчизняних меценатів та далекоглядних політиків, таких як народний депутат України Валерій Борисов, поверне нас до глибокої людської мудрості та усвідомлення того, як повинна діяти й розвиватися сучасна українська держава...

Ірина ЗАСЛАВСЬКА