Доторкнімося серцем
| 
| 
Доторкнімося серцем : [вшанування пам'яті Миколи Сома : [добірка віршів]
//
Культура і життя. - 2014. - 28 берез. (№ 13). - С. 13 : фото.
Доторкнімося серцем
«Учора минув рівно рік, відколи перестало битися серце автора чудових слів вечірньої колисанки: «Рученьки, ніженьки», - під яку засинало не одне покоління українських дітей, відомого українського поета й письменника, лауреата літературних премій ім. Володимира Сосюри й Остапа Вишні Миколи Сома. Тонкий лірик і чудовий пісняр, автор дошкульних памфлетів і дотепних епітафій, гуморесок і придибенцій Микола Данилович залишився в нашій пам'яті завжди веселим і усміхненим. У ньому нуртувало невичерпне джерело гумору. В якому б товаристві не з'являвся Сом, скрізь лунали жарти і сміх.Вшановуючи пам'ять ПОЕТА, пропонуємо доторкнутися серцем до його невмирущих творів.
|
УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ ПІСНІ
Ти вся в мені - від сонечка до грому,
Від крику «ой!» до ніжного «люблю»,
До тебе я вертаюсь, як додому,
Коли забуду щось чи загублю.
Живи в мені! Ти спів святий Тараса, Ти Ґонти клич, Нечаєві мечі.
Пройдешніх днів, прийдешніх днів окраса, Живи в мені при сонці і свічі.
На ясні зорі і на тихі води
Виводь мене, учителько моя. Твій кожний заспів - заклик до свободи, А кожний приспів - серце солов'я. Ти дівчина. Любавка чорноброва. Твоя коса до пояса звиса. Не продана, не куплена обнова. Мій сміх і гріх. Сльоза моя. Краса.
Не все живе, що хоче жити вічно, Вмирає те, що славить небуття.
А ти живеш! Бунтуєш день космічний!
І я тобою міряю життя.
Люблю тебе - і нас не роз'єднати, Ношу тебе, як учень букваря...
Ну де ще так зоріє слово «мати»?
І де ще так оспівана зоря?! |
 |
|
ХОТІВ БИ Я СТАТИ ДОЩЕМ ВЕСНЯНИМ
Як житня стеблина у полі в'яне,
А вітер листочки вербові мне,
Хотів би я стати дощем весняним
У місяці травні, де ждуть мене.
Ой ждуть не діждуться, як манни з неба, І люди, і птиці, ліси й сади, А житні (повторюю), житні стебла Людськими вустами кричать: «Прийди!»
Прийду я з Одеси або із Криму,
А може, босоніж прийду з Карпат. Бузкової ночі до ранку йтиму
До світлого поля, немов до свят.
На травку-муравку алмазом ляжу, Скупаю оселі за трудодні... А потім гайну до міського пляжу
І гримну грозою. А що мені?!
Я знатись не буду із темним градом. Із бурею дружбу навік порву.
Хай вікна від щастя заплачуть радо, Коли поцілую малу траву.
Прийду. Затанцюю. Пройду. Пролину. Зостанусь росою в земній красі, Останню (найліпшу) свою краплину Віддам я дівочій тугій косі. |
ПЕРЕДАЙ КОДОЛУ!
Учням Требухівської середньої школи Запишіть у зошиті: кодола.
Як же гарно окає слівце.
Скільки слів згубили ми довкола!
Молодці, що зберегли оце.
Що ж воно? Чи, може, випадково Означає линву і канат?
Коли є при слові дієслово,
То воно сильніше у стократ.
Вельми давнє - ще, можливо, княже, Не чуже, а споконвік своє.
Що воно підказує і каже,
Що несе і що передає?
Пам'ятаю повоєнну голу Землю ту, що битою була.
Раптом голос: «Передай кодолу!»
З неживої темені села.
Потім пісня - тиха, несмілива - Про дівочу посестру-вербу.
Се кодола - і канат, і линва,
Що єднала піснею судьбу.
Що ішла від хати і до хати, Від села до іншого села,
Перейшла і грати, і загати,
Слово й пісню на вустах несла.
От і все. Шануймо нашу школу, І колись подумайте про те,
Хто і як вам передав кодолу, -
Може, й ви комусь передасте. |
Пошук
Життя району
