«Треба просто любити свій дім, любити

На Лісовому масиві є будинок, куди кияни буквально ходять на екскурсію: тут усе вражає порядком, теплотою, домашньою атмосферою. Вікна сяють чистотою, стіни утеплені, палісадники обнесені стильною огорожею, над ними вивищуються вази з квітами, наче тут попрацював майстер ландшафтного дизайну. А заходиш до під’їзду — і очам не віриш: на підлозі біла керамічна плитка, килимки й жодної смітинки, жодного напису на стінах. Ліфти рухаються нечутно, плавно. На кожному поверху — дзеркала, вазони. Створила цей побутовий рай 70-річна Людмила Андріївна Шевченко, математик-програміст за фахом, яка з 2000 року очолює ЖБК. Вона відкрита для спілкування і готова поділитися своїм досвідом з кожним, хто виявляє громадську активність.

Валентин ГОРНОСТАЄВ | «Хрещатик»

Людмило Андріївно, розкажіть, будь ласка, з чого ви починали?

Л. Ш. Будинок наш старий, заселений ще у 1966 році, йому вже майже 50 років, однак господаря за ці роки тут не було. Будинок за формою власності — кооперативний, перебував на обслуговуванні ЖЕКу. Тож ви самі знаєте, що це таке: протікав дах, не працювали ліфти, вчасно не вивозилося сміття, не постачалася вода на верхні поверхи тощо. Хотілося просто навести лад у нашому домі. От я і взялася до справи. Коли вдалося змусити ЖЕК замінити ліфти, я не зупинилася на досягнутому й почала добиватися заміни покрівлі. Спочатку я це робила просто заради свого власного комфорту, щоб передати дітям житло в якісному стані, але так втягнулася в процес господарювання, що вже 14 років цим займаюся. Я отримала підтримку мешканців і відтоді ми разом хазяйнуємо у нашому домі.

Чимало людей хотіло б також змінити свої побутові умови, але ж тільки переступаєш поріг ЖЕКу, як зразу руки опускаються. Такі неприязні, грубі люди там працюють, слово «ні» у них замість «здрастуйте». От як ви долали ці перепони? Адже ви фактично «вибивали» гроші на ліфти та на дах. Як же вони їх віддали?

Л. Ш. «Вибивали» довго й настирливо. Ви знаєте, таки дійсно, простій людині дуже важко добиватися правди у цьому світі. Я шукала розуміння й підтримки у місцевої влади, в Деснянській РДА, мою ініціативу підтримали також і депутати від районної до Верховної Ради. Мені вдалося знайти розуміння в управлінні ЖКГ КМДА, допомогли мені депутати Київради Олександр Овчар та народний депутат Микола Поліщук, а також працівники Деснянської РДА. А от сьогодні покладаємо велику надію на новообраного депутата Київради Ігоря Опадчого, якого підтримували на виборах та якому довіряємо.

Ваш будинок настільки відрізняється від інших! Важко повірити, що тут колись були проблеми.

Л. Ш. Спочатку було дуже тяжко: будинок старий, за півстоліття не проводилося жодних ремонтних робіт. Усі труби були гнилі, через постійну вологу дім майже розвалювався, в підвалі серед зими водилися комарі. Страшно подумати, що могло б бути, якби й далі продовжувати нічого не робити. Насамперед ми поміняли труби. Далі збиралися усім будинком та вирішували, які є потреби, що більш пріоритетне. Від самого початку ми вирішили економити кожну копійчину. Це й сьогодні залишається нашою основною, так би мовити, «економічною політикою».

Завжди страшно дивитися, як узимку труби прогрівають повітря і серед снігу під кожним будинком з’являються зелені газони. А лампочки, які горять цілодобово, поки їх хтось не викрутить або вони не перегорять... Стільки мовиться про економію, а для ЖЕКів це пусті слова, їм просто байдуже.

Л. Ш.  У тому й річ, що їм байдуже. А нам не байдуже. Копійка гривну береже, це ми добре знаємо. У нашому дворі ви зелених газонів взимку не побачите. Наші консьєржі дуже дбайливо ставляться до електроенергії: вимикають світло з 12-ї ночі до 6-ї ранку, залишаємо лише освітлення біля ліфтів. Лампочки використовуємо енергозберігаючі, по 15 — максимум до 20 Вт. І ось вам результат: раніше ми платили за електроенергію 3-3, 5 тис. кВт, а зараз — до 2 тис. кВт. Ми вкладаємо кошти в те, що приносить потім економію. От поміняли крани Маєвського на шарові вентилі. Коли запускаємо опалення, то самі мешканці випускають повітряні подушки, а не мерзнуть, чекаючи, коли до них прийдуть із ЖЕКу сантехніки. Поставили євровікна — зекономили на цьому 178 тис. грн, частково утеплили стіни — це також велика економія енергоносіїв. Звісно, лічильники на воду просто необхідність, в усьому потрібен облік.

Щоразу виникає питання: за що ми платимо, адже якість обслуговування, м’яко кажучи, сумнівна, а про звітність з боку ЖЕКу можна тільки мріяти...

Л. Ш. ЖЕК — це ціла заплутана система з надмірно роздутим штатом у 40 осіб, без яких ми у своєму ЖБК легко обходимось. Поставили свій бойлер, тепер за 1 Гкал платимо 168 грн, а ЖЕК бере 213 грн. З 1 липня 2014 року вартість 1 Гкал (з ПДВ) буде вже 354 грн 20 коп.

В цілях економії ми замінили всю електропроводку в усіх 216 квартирах, встановили нову щитову — 86 тис. грн, при чому з мешканців ми не брали ні за установку бойлерної, ні за заміну електромереж. Ми замінили всі електромережі до вводу в квартиру і електрощитову.

За збір і розчеплення платежів надавачі комунальних послуг сплачують 4,5 % від суми платежів у фонд ЖБК. Ці кошти можна використовувати на преміювання працівників ЖБК. Але за весь період роботи працівники жодної копійки премії не отримували, зарплати у нас мінімальні.

Мешканці загалом хочуть змін, але покладаються у цьому на окремих ініціативних громадян. Чи можна на громадських засадах добитися таких результатів, як у вас?

Л. Ш. Ні, це вже досвід показує, на громадських засадах нічого не буде. Господарювання в багатоквартирному будинку вимагає систематичності, віддачі, у вільний від роботи час працювати — цього замало. Обов’язково повинна бути в людини зарплата і підзвітність.

А ви можете навести для прикладу якісь цифри?

Л. Ш. (бере домові книги з шафи, читає). Встановлення ліфтів обійшлося у 17 800 грн за один підйомник, загальна сума — 71 200 грн; покрівля обійшлася у 68 тис., огорожа — 54 тис., ремонт стиків — 22 тис., латання асфальту — 8600 грн., асфальт на подвір’ї — 11 800 грн, садові вази — 3 тис., заміна шарових вентелів — 4 тис., ремонт стін і підлоги в під’їздах (4 під’їзди) — 180 тис. грн, утеплення всього будинку — 629 246 грн, заміна вікон на східцевих клітинах — 56 320 грн, арки для квітів — 20 697 грн, капремонт службової квартири — 37 380 грн, заміна ліфтової станції — 15 тис грн, утеплення підлоги (плитка керамічна) — 536 тис. грн. Жодної копійки на ці витрати з мешканців не взято.

І все-таки, як-то кажуть, річ у ментальності. Наскільки мені відомо, люди бояться нових форм організації комунальної власності. Їх лякає те, що ремонтні роботи в будинку доведеться проводити самотужки, своїм коштом.

Л. Ш. Так, треба вчитися мислити по-новому. Сам час до цього змушує. Нас часто запитують, де ми беремо гроші на всі ці зміни, які ви бачите. Знаєте, коштів, що люди сплачують за комунальні послуги, вистачає на усе та ще й залишається. Просто їх треба правильно і, головне, чесно розподіляти. Ми вийшли з підпорядкування ЖЕКу, стали вільно розпоряджатися нашими власними коштами, а це — сплата за комунальні послуги. І коли гроші скеровувалися прицільно на наші потреби, а не невідомо куди, от і з’явився стимул.

А як же боржники?

Л. Ш. От я й кажу, що в них з’явився стимул вчасно сплачувати за квартиру. Звісно, спочатку довелося проводити з людьми роз’яснювальну роботу, а тепер в нас боржників немає, хіба за одним винятком — і це з усього будинку на 216 квартир. Такі от результати.

Ви прекрасно знаходите спільну мову з будь-ким. Це, мабуть, також необхідна риса характеру для управителя будинку?

Л. Ш. (посміхається). Знаєте, люди повинні бачити результат. Наші мешканці можуть завжди побачити відкритий звіт про розподіл їхніх коштів. Перш за все — треба бути відкритим з людьми у фінансових справах правління ЖБК. Один раз на квартал ми збираємося, визначаємо, що є першочерговим. В кінці року вивішую звіт: скільки куди витрачено коштів.

А скільки сплачують за квартиру мешканці вашого будинку?

Л. Ш. Якщо говорити про квартплату, то мешканці нашого ЖБК платять за 1 кв. м 2,55 грн, а мешканці будинків, що підпорядковуються ЖЕКу, мусять платити дорожче, по 3,38 грн. Решта комунальних послуг — згідно із загальноміськими тарифами (газ, вода, світло, опалення тощо).

Ваш будинок просто зразковий. А чим ще ви плануєте займатися?

Л. Ш. Справді, зроблено багато чого, тепер треба лише підтримувати порядок. Але головне — не зупинятися на досягнутому. Нещодавно на зборах мешканців ми вирішили, що нам потрібен ламаний дах. Радянські архітектори будували житло у формі прямокутників, з плоскими дахами, на яких затримується вода. Це і неестетично, і неекономно. Ми подали заявку в управління архітектури, сподіваємося на успішне вирішення і цього питання. Назбираємо коштів і зробимо. І знову ж — це не буде виходити за рамки комунальних платежів, тобто — не з кишень мешканців.

А ви надаєте консультації щодо зміни форм власності будинків? Зараз так багато розмов про ОСББ, але як це робити, люди не знають.

Л. Ш. Так, це справді альтернатива старим формам господарювання, які себе абсолютно не виправдали. Люди повинні себе відчувати господарями свого будинку. В мене є типовий статут, я не раз ділилася досвідом з охочими створити ОСББ, наші найближчі сусіди в будинках № 16 та № 17-б з 2004 року за нашим прикладом та з моєю допомогою вже живуть по-новому. Знаєте, все можна змінити на краще — лише треба дуже захотіти. А головне — треба просто любити свій дім, любити свій район, і тоді все вийде.