Бесіда з українською майстринею художньої вишивки Тетяною Протчевою

Протчева, Т."Музей вишивки створювали разом із сином" : [бесіда з українською майстринею художньої вишивки Тетяною Протчевою] / Протчева Т., Чечель Л. ; записала Людмила Чечель // Культура і життя. - 2015. - 24 квіт. (№ 20). - С. 9 : фото.

Музей вишивки створювали разом із сином
 
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
 
   У роботах художниці Тетяни Протчевої переважають три напрямки: квіти, посуд та національні орнаменти, які майстриня використовує у вишиванні картин, листівок та краваток.
 
   Останні є авторською розробкою вишивальниці. Популярність мають метелики та чоловічі хус­тинки для фраків. Пані Тетяна одягає в національний колорит і ляльки -вишиває для них одяг та вишукує рідкіс­ні оригінальні прикраси. На особливому місці у творчості майстрині - ікони.
   Пані Тетяна народилася й живе в сто­лиці, має вищу технічну освіту і весь час працювала завідувачкою бюро привати­зації житла Деснянського району міста Києва. Вишивкою займається з дитин­ства. Це захоплення передала їй мама. Мистецтво української вишивки Тетяна Протчева представляє на вітчизняних та міжнародних виставках.
За кавою в Музеї вишивки розмовляє­мо з майстринею. Я пригадую, як позна­йомилася з нею, коли вона виставляла вишиту карту України.
   - Пригадуєте ту нашу зустріч, пані Тетяно? Ви продовжували презенту­вати першу вишиту карту України...
   - Так, це було в Будинку офіцерів. А тро­хи раніше, 2009 року, в Луцьку була пре­зентація проекту «Україна - єдина краї­на». Я є його авторкою. Ідея виникла тоді, коли я дізналася, що в Японії (а була я там у 2005 році) не знають навіть де зна­ходиться наша країна... Отож я вирішила розпочати роботу з Інституту картографії.
До слова, поділюся, що мої ідеї охо­че підтримують рідні мені мужчини-медики: син і чоловік. Саме сина і є ідея створення Музею вишивки. Від мами мені дісталася велика бібліотека літера­тури, присвяченої вишивці. Багато кни­жок із вишивання привожу з-за кордону.
Історія вишивки дуже цікава. Дерево життя, обереги є не тільки в нас, україн­ців. За кордоном також вишивають різ­ними техніками. Навіть у японському метро спостерігала за тим, як жінка ви­шивала... Саме так виникла ідея вишити карту, з якою можна мандрувати, виши­вати й розповідати всім, де знаходиться наша Україна.
   Першу карту презентували з сином у Луцьку. На ній сяючою ниткою я виши­ла контури кордонів усіх областей. Ви­користовуючи літературу, - у кожному регіоні представили відповідний орна­мент. На презентації ми побачили, що є охочі зробити свій стібочок на карті. А 8 квітня 2011 року зареєстровано цей на­ціональний рекорд. На той час до виши­вання мапи приєдналося 236 осіб. У неї є паспорт, задокументовано хто, коли і де брав участь у вишиванні. Хрестики на карті вишили і Президент України Петро Порошенко з родиною, й екс-президент Віктор Ющенко, багато депутатів, балет­мейстер Григорій Чапкіс... Коли подоро­жую - карта завжди зі мною.
   - Знаю, що маєте ще один, не менш цікавий проект?
   - Цей проект називається «Карта сві­ту». У 2010 році в Китаї проходила Все­світня виставка ЕКСПО (ЕХРО). Усі учасники і гості виставки, а це представ­ники зі 192 країн, робили свої стібоч-ки на карті. Працювала я там півроку. А вже коли вишили карту, я передала її до музею ЕКСПО в Шанхаї. Ця карта є об'єднуючим символом ЕКСПО. У такий спосіб про Україну дізналися у світі.
    Якщо в майбутньому Україна не мати­ме можливості брати участь у подібних виставках ЕКСПО, то завдяки цій кар­ті наша держава буде ніби постійним її учасником. Мапу показували на екранах у метро, на місцевому телебаченні. Коли я захворіла і приходила в лікарню, то мені казали: «О, я вас бачила! Це ви ви­шивали, ви з України?!» Коли купувала на базарі фрукти, мене усміхнено запев­няла, що теж бачили мою роботу.
   - Пані Тетяно, коли і як виникла ідея створити Музей вишивки? До нього вже стоїть черга охочих поба­чити картини, які світяться в тем­ряві.
   - Над створенням Музею вишивки по­чала працювати разом із сином одразу після повернення з Китаю. У серпні 2011 року відкрили в Києві перший в Україні інтерактивний Музей вишивки. Десять років тому на виставці ЕХРО 2005 у Япо­нії познайомилася з іншою майстринею, котра подарувала мені нитки на пам'ять. Нитки були білого кольору, і про їхні властивості я нічого не знала. Але вночі побачила, що вони світяться.
   Потім була виставка в Ізраїлі, там я відвідала святі місця. Це мене надихну­ло на творчість. Коли повернулася додо­му, відчула, що готова вишивати ікони. Я вирішила застосувати в роботі нитки, що світяться. Цю красу вже можна поба­чити в музеї.
   Але вишивки, що світяться, - це не єди­не, чим я дивую відвідувачів. В експози­ції також наявні вишиті картини-ілюзії - зображення з певним оптичним ефек­том. Наприклад, до Дня Незалежності я вишила прапор України, який можна по­бачити з заплющеними очима. У цій роботі я застосувала знання про властивості людського зору і мозку. Зосередившись на картинці, а потім заплющивши очі, можна чітко побачити прапор України.
   - У музеї багато одягу та аксесу­арів. Нещодавно Ви порадували відвідувачів колекцією котів на одязі...
   - Якось із виставкою своїх робіт була в Санкт-Петербурзі. А там, виявляється, є Музей котів. До мене підійшли пред­ставники музею й запитали, чи можу я вишити цих звірів. Подумала, що по­давати котів у картинках - це не нови­на. Ось так і створила колекцію на одязі для шанувальників пухнастих. Цієї вес­ни колекція мала б експонуватися на ви­ставці в Іспанії, та через події в Україні ми її відклали.
   Нині на півночі Іспанії завершився X фестиваль котів. Одна представниця з України повезла туди мої торбинки з ко­тиками. Уявіть собі, що власниця Музею котів придбала для свого закладу три торбинки! А ще на мене чекає диплом! Торік саме у День котів (і березня) виши­ла всім відомого кота Леопольда, який говорить: «Друзі, давайте жити дружно!» Коли вимикається світло, картина сві­титься. Це мистецтво називається глоу-арт - сяюча вишивка.Саме за це моє ім'я занесли до Книги рекордів України в ка­тегорії «Мистецтво вперше».
Вважаю, що мистецтво популярне, якщо воно відповідає часові. Мій син го­ворить: «Мамо, вишивають зараз усі, але, щоб привернути увагу до робіт не тільки людей старшого віку, а й молодь, вишив­ка має бути сучасною!» 
 
Знайшли помилку у тексті?
Будь ласка, виділіть її  та натисніть Ctrl + Enter