Серж Лифар: «Я ніколи не був і не буду французом, бо я українець»
| 
| 
Серж Лифар: «Я ніколи не був і не буду французом, бо я українець» [Текст] : [кратка біографія видатного хореографа балетної трупи «Гранд-Опера», уродженця України] // На пенсії. – 2024. – трав. (№ 19). – С. 7 : фото. – Відомі люди на монетах.
«Я ніколи не був і не буду французом, бо я українець»
Ми продовжуємо рубрику «Відомі люди на монетах», де знайомимо вас з відкарбованими у металі знаменитими людьми,які увійшли в історію України.
Сергій Лифар народився 1905 року в передмісті Києва в сім’ї чиновника.
З дитинства він цікавився музикою: навчався гри на фортепіано в Київській консерваторії, брав уроки гри на скрипці. 1919-го, коли його поранило в руку уламком гранати, що вибухнула поблизу, він припинив заняття музикою. Цьому ж згодом сприяли і фінансові труднощі в сім’ї. Рука згодом нормалізувалася, але з’явилася й нова мета життя - танці. Лифар познайомився з Ніжинською, сестрою відомого танцюриста, зміг вступити до «Школи рухів Броніслави Ніжинської», де навчали танцюристів для Київського оперного театру. Ніжинська була впевнена, що у 17 років пізно починати займатися танцями, але Лифар все ж таки продемонстрував майстерність і незабаром став одним з найкращих її учнів.
Про роботу в окупації та смертний вирок
Незабаром Ніжинська емігрувала до Парижа і вже за рік запросила до трупи своїх найкращих учнів, зокрема Сержа Лифаря. Там він навчався у багатьох іменитих балет-мейстерів, невтомно працював над своєю технікою, удосконалювався - і незабаром став головною зіркою трупи. У 1929 році 24-річному Лифарю запропонували очолити балетну трупу «Гранд-Опера». Цьому театру він віддав майже ЗО років життя, відновив минулу славу французького балету. Серж дружив з багатьма визначними композиторами, художниками і дизайнерами того часу: Пабло Пікассо, Сальвадор Далі, Коко Шанель, Марк Шагал, які допомагали маестро у створенні унікальних балетних вистав. До 1944 Лифар жив у Франції, намагався і в роки німецької окупації зберегти трупу свого всесвітньо відомого театру. Але після звільнення Парижа його звинуватили у колабораціонізмі й засудили до страти.
Лифар поїхав із Франції до Монако. Там він також створив балетну трупу.
Писав картини і колекціонував книги
Лише через 3 роки, коли з нього було знято звинувачення, Серж повернувся до Гранд-Опери, заснував при театрі Інститут хореографії, де народжувалися майбутні зірки балету. У 1958 році Лифар пішов з театру, пробував себе в ролі художника, створивши сотні оригінальних картин та малюнків, де сюжетом робіт були, звичайно ж, танці. Він зібрав цікаву колекцію книг, але в останні роки життя був змушений продати її частину: на жаль, пенсії не вистачало. Частина книжкових зібрань Лифаря, як він і заповідав, зберігається в Києві, в бібліотеці ім. Лесі Українки. Протягом усього життя Серж Лифар мріяв про поїздку до України, проте побувати на батьківщині йому вдалося лише раз-у 1961 році.
Був персоною без громадянства
«Я ніколи не був і не буду французом, бо я українець. І моя батьківщина - Україна!» - так Серж Лифар відповів на пропозицію президента Франції Шарля де Голля стати громадянином Франції. Відмовившись отримати французький паспорт, Серж до останніх днів залишався власником міжнародного документа, що посвідчує особу, - так званого паспорта Нансена, тобто був персоною без громадянства. Останні свої роки Серж Лифар прожив у Швейцарії, у Лозанні, там він помер у 1986 році.
Пошук
Життя району
